Постмодерністська традиція цитування історії мистецтва в сучасному інтер’єрі й микширование антикварних форм і сучасних технологій дарують інтер’єру XXI століття безмежні можливості розвитку й незмінно гарантують яскравість і оригінальність.
Диван у стилі бидермайер з дірою в шкіряній оббивці, «недбало» стягнутою грубою ниткою, у вихолощеному ганьби-тековском інтер’єрі навряд чи хтось сприйме як випадкову річ. Наш освічений сучасник, навчений уорхоловской пляшкою кока-коли й пакетом від кетчупа, приречений на пошуки глибокого змісту й замилування нетривіальністю задуму.
Відмова від реставрації, збереження шрамів часу на «тілі» предметів меблів і приміщення їх у середовище, де вони стануть не плямою, більше - більмом, уже перетворилося в модний тренд. Подібний петербурзький інтер’єр «пера» Катерини Дружиніній був опублікований у січневому номері «ГО», де нечисленні зразки нереставрованих антикварних меблів благополучно вписали в простір сучасного житла.
Стиль даних стародавніх «плям» - а це речі в стилі бидермайер - навряд чи був обраний автором навмисно. Меблі в цьому стилі, вивезена після Другої світової війни в незліченній кількості з Німеччини в Радянський Союз як негласна контрибуція, переважає на петербурзькому антикварному ринку. Але в даній перевазі автора ми все-таки дозволимо собі побачити сховану іронію й данину часу.
Поява дорогих сучасних колекцій класичних меблів у стилі бидермайер, за ціною не меблів, що уступає, у стилі ампір і барокко й нерідко іменованої меблевими салонами «елітної», по суті своєї трохи комічно. Стиль бидермайер - стиль середнього класу, стиль простих німецьких бюргерів - виник в 1815 році на противагу парадному дорогому ампіру - стилю Наполеона й верхівки дворянства. Недорогі матеріали - смугастий репс і квітчастий ситець замість шикарної шовкової оббивки, і деревина - береза й клен замість червоного й чорного дерева - були характерні для меблів того періоду й ніяк не претендували на розкіш і високий смак. Так що елітарність вуж точно не була ознакою цих меблів.
Початок
Художній стиль бидермаейр («бравий пан Майер» - ньому.) виник в 1815 році й проіснував до року 1848, більшою мірою в Австрії й у Німеччині, але поширюючи свій вплив на всю Європу. Назва він одержав набагато пізніше, по ім’ю Готлиба Бидермайера, добросердого обивателя, старшого німецького брата й однодумця нашого Козьмы Пруткого. Бидермайер, так само як і Прутків, - персонаж вигаданий - мнимий автор добутків іронічного характеру німецького поета Айхродта. Головний герой цих добутків - провінційний шкільний учитель - відрізнявся міщанськими смаками й інтересами, при цьому був цілком щасливий, задовольняючись простими земними радостями. Для стилю бидермайер дійсно характерна поетизація домашнього комфорту, миру речей, що виражають світогляд середнього класу, обивателя й міщанина. Придя на зміну пафосного й «нежитлового» ампіру, бидермайер прийнявся оспівувати затишок, прості людські цінності, зручність і сімейне щастя.
Живопис
Як і у всіх інших областях, у живописі бидермайер не зробив перевороту й не створив шедеврів. Живописці того часу запам’ятовували благопристойного буржуа в оточення милої його серцю домашньої обстановки. Художники з особливою старанністю виписували предмети обстановки, незначні побутові подробиці й деталі в сценах з життя й портретах в інтер’єрі. Дами та добродії, задоволені собою, життям і миром, - герої того часу. Але все-таки «квітучий бидермайер» був найбільш успішний і помітний у прикладному мистецтві, у сферах, близьких до життя, - так сказати, функціонально виправданих.
Інтер’єр
Бидермайер нерідко піддавався осміянню й снобістському презирству як стиль дрібного, спрощеного, позбавленого аристократизму й польоту. Але його камерність аж ніяк не безлика. Наприклад, зразки яскравих розцвічень тканин, ніколи, може бути, і сприймані як демонстрація поганого смаку, нашому сучасникові представляються скоріше як прообраз дизайнерських розробок століття XX. В епоху бидермайера інтер’єр знову перетворився в жилою, пішли холодність і подоба внутрішнього простору архітектурному ансамблю, властивому ампіру. Інтер’єр того часу позбавлений чітких симетричних форм і пропорцій. Вся увага спрямована на комфорт і затишок. Улюблений мотив - натуралістично трактовані квіти, вони скрізь - на шпалерах, килимах, тканинах. Вікна оформлялися легкими мусліновими фіранками й важкими портьєрами з бахромою пензликами по краях. Звичайно, бидермайер - спадкоємець ампіру, іноді його навіть називають спрощеним ампіром: він так само черпає засоби художньої виразності в античності, але скасовує властивому стилю першої імперії колони й пілястри, віддаючи перевагу округлим формам, м’яким вигинам спинок диванів, крісел і стільців. Еклектизм властивий бидермайеру, з різних епох цей стиль відбирає риси, близькі за духом його замовникові - бюргерові. Приблизно з 1830 року бидермайер розвивається паралельно з історизмом і спостерігається захоплення східною обстановкою. У буржуазних будинках з’являються курильні й турецькі кімнати, китайські і японські предмети обстановки.
Меблі
Як і у випадку зі стильовими перевагами, практичний бидермайер відбирає тільки ті предмети меблювання, які відповідають його поданню про функціональність і комфорт. Ніколи ще меблі настільки повно не відповідали своєму призначенню, як у цю епоху, - декоративність відходить на другий план. Практичність, практичність і ще раз практичність! Бездоганність якості столярної роботи також повинна була відрізняти предмети меблів. У художнім відношенні речі стилю «милого міщанства» не завжди гармонічні, тому що виконувалися на верстатах не однією людиною, але от якість обробки деревини обов’язково чудове. Красу кольору й текстури дерева майстри того часу підкреслювали митецькими фанеруваннями, звичайно з деревини однієї породи, маркетрі тоді майже не застосовувалося.
Прикраси на меблях того часу - ріг достатку, лебеді, ліри, грифони, лаврові й дубові вінки й гірлянди. Рельєфи покривалися звичайно позолоттю або чорним лаком, використовувалися такі способи обробки, як гостріння, гнуття, різьблення. Елементи архітектоніки в меблях ще, звичайно, зустрічалися, але набагато рідше. Самими популярними предметами обстановки буржуазного будинку стають софи й дивани, що надають приміщенню затишок. За прикладом англійських меблевих майстрів столяри бидермайера захоплювалися й конструюванням багатофункціональних меблів, меблів з механізмами - розсувних столів, столів з висувними або відкидними стільницями, стільців і столів, що трансформуються в бібліотечні сходи; у кожному будинку того часу обов’язково є секретери й трельяжі з ви-движными шухлядками. Модним предметом меблів того періоду стають вітрина, засклена з однієї або трьох сторін. У вітринах виставлялися домашні колекції й сімейні раритети. У цей же час у будинку з’являється «чиста кімната», призначена для прийому гостей, прикрашена декоративними предметами, акварелями, мініатюрами, вишивками й сувенірами, що демонструють гарний смак хазяїв будинку, часто ними ж і виконаними.
Особи
У період бидермайера існувало три основних центри производ-ства меблів у цьому стилі - Відень (Австрія), Мюнхен (Баварія), Берлін (Пруссія).
В 1816 році у Відні налічувалося 875 майстрів, що мають свої виробництва. Найвідоміший майстер - мебельник Йосип Дангау-Зер, володів фабрикою з 130 робітниками. У його роботах, пластичн і об’ємних, відчувається, що Дангаузер був скульптором. До речі, до 1838 року на фабриці існувало комплексне виробництво предметів інтер’єра, тут робили й світильники, і килими, і драпірування.
У Мюнхені в 1816 році створюється об’єднання ремісників-мебельників. Ціль - єдина художня політика й політика в області збуту. До речі, всі столяри повинні були пройти навчання в малювальних класах - це була спроба перебороти падіння художнього смаку.
Відомі німецькі архітектори того часу - Карл Фрідріх Шинкель і Франц Карл Лео фон Кленце - також проектували меблі в стилі бидермайер. Шинкель - архітектор, що випередив свій час і створив будівлі, які стали прообразами архітектури XX століття, - робив новаторські речі, включаючи в меблі складні механізми. Лео фон Кленце був у той час європейською знаменитістю, модним архітектором і не раз виконував замовлення іноземних государів. Так, для російського імператора в 1839 році він виконав проект будинку Нового Ермітажу.
Росія
Суперечки мистецтвознавців про існування російського бидермайера ведуться дотепер. З одного боку, філософія буржуазної дрібної меркантильності й улаштованого побуту ніяк не в’яжеться зі сформованим образом російської епохи того часу. З іншого боку, прості людські й сімейні цінності заперечувалися хіба що тільки радянською історією. Так чи інакше, вплив європейських мебельників на російських колег, безсумнівно, було присутнє: деякі бачать відзвуки бидермайера навіть у мальовничих роботах Тропініна. Початок бидермайера в Росії - це пушкінський час, час багато читаючих і пишучих його сучасників, тому такі форми меблів, як невеликі письмові столи, секретери й бюро з ящиками для зберігання сентиментальних листів, довелися досить до речі. Друга сторона бидермайера - сентиментальний романтизм - безумовно, близька російському серцю, і тому й в ампірних інтер’єрах того часу намечается якась камерність, претящая стилю першої імперії - досить згадати петергофский Котедж Миколи I, що більше нагадує затишну дачку, ніж імператорську резиденцію.
Зведення міщанських меблів середнього класу в ранг дорогою й елітарної, звичайно, парадоксально. Мабуть, це явище можна поставити в один ряд з одним з модних захоплень сучасності - екстремальним туризмом. Якщо багаті люди готові платити більші гроші за можливість прожити кілька днів у в’язниці як ув’язнений або відчути себе паризьким клошаром, ночуючи в коробці під мостом Міняв, то чому б і не викласти солідну суму за колекцію меблів у стилі, настільки милому серцю простого німецького бюргера. Так чи інакше, домашня обстановка простодушного Готлиба Бидермайера, що раптово стала дорогою й елітної, довелася по серцю нашому сучасникові.
Сучасність
До речі, цьому стилю є за що віддавати перевагу. Зручність, функціональність предметів, класичні форми, ледве спрощені й змінені на догоду практичності, яскравість, життєрадісність тканин - цей художній стиль більше всіх інших позбавлений ідеології й наближений до потреб людини. А міщанство? Що ж, воно давно вже стало синонімом сімейного щастя.