Відомий цілитель Алан Чумак і його дружина Людмила недавно знову стали новоселами. Вони переїхали у квартиру на Новому Арбаті. Штори ще не розважені, картини не знайшли своє місце на стінах, квіти не з’явилися на полках, однак у будинку вже відчувається затишок і неймовірна енергетика.
Алан Володимирович, чому Ви вирішили купити квартиру в центрі міста, де постійні пробки й недостача свіжого повітря?
Багато років ми з Людмилою жили на вулиці Корольова - не центр, але близько до тому. Коли син повзрослел, ми зрозуміли, що настав час жити окремо. Дмитрику вже 24 роки, він закінчив інститут і готовий обзавестися власною родиною. І ми йому надали особистий простір. Самі вирішили переїхати на дачу в Підмосков’я. Перевезли туди необхідні меблі зі спальні, мого робітника кабінету… Звичайно, за містом жити було чудово, але в Москву доводилося мотатися практично щодня! Ми швидко утомилися від доріг, від пробок, у яких проводили по п’ята година в день, тому в підсумку вирішили влаштуватися в центрі столиці. Мені, як людині активної й зайнятому, звичайно, немає можливості втрачати стільки часу в пробках. А з Нового Арбата в будь-який район Москви можна добратися порівняно швидко. До того ж Людмила завжди мріяла жити в центрі.
А зміг і шум не заважають?
Ми його не зауважуємо. У нас відмінні пластикові вікна із шумоізоляцією. Мене тільки одне в цій квартирі не влаштовувало - 4-й поверх. Через що я довго пручався сюди переїжджати. Розумієте, по життю вийшло так, що я народився на 1-м поверсі. Потім женився, переїхав у приватний будинок, теж був близько до землі. Пізніше, по закінченні багатьох лет, коли я вже розвівся з першою дружиною й познайомився з Людмилою, ми з нею якийсь час жили на 1-м поверсі, потім нам дали кімнату на 3-м поверсі, потім - квартиру на 16-м, і наприкінці-кінців ми купили трикімнатну квартиру на 22-м поверсі. Тобто я увесь час ішов наверх.
Але хіба цей не простий збіг?
Так. Але якщо ми бачимо в них знак, формулу свого життя, те ці збіги починають знаходити для нас певне значення. І для мене переїзд на 4-й поверх означав значний крок долілиць. Але потім я почав міркувати й зрозумів, що нічого страшного в цих змінах немає. Адже й характер моєї діяльності помінявся. Поки я набирався життєвого досвіду, я йшов наверх, а тепер, коли досвіду досить настільки, щоб їм ділитися, уже неважливо, чи буду я жити на 23-м поверсі або на 4-м.
А як Ви збираєтеся ділитися досвідом?
Я давно хотів написати книгу, і двічі написав, і двічі знищив, не тому, що я Гоголь, а тому, що я просто не був готовий написати те, що буде цікаво людям. Я розповідав про те, яких результатів домігся в лікуванні, але почував, що це не те, що потрібно. Мене більше цікавили філософські питання, чому наше життя така, а не інша, хто ми такі, як взаємодіємо. І от буквально півроку назад я нарешті написав книгу, недавно вона з’явилася в продажі. І знаєте, вона буде лікувати людей. У планах уже друга й третя книги.
Здається, тепер я розумію, навіщо Вам у міській квартирі камін. Будете в ньому спалювати невдалі рукописи?
Що ви! (Сміється.) Камін - для затишку. У нас у квартирі вийшло отаке змішання стилів, я це називаю - ганьби-тековский модерн. Щоб якось зм’якшити враження ми з Людмилою вирішили облаштувати камін.
У міських квартирах звичайно ставлять декоративні каміни, а Ви зважилися на справжній. Не боїтеся? Це все-таки відкритий вогонь - на новий паркет будуть летіти іскри.
Головне, це правильно й акуратно користуватися каміном. А декоративна імітація - це не камін. Вона не створює належного затишку. Ми любимо дивитися на справжній вогонь, слухати, як потріскують поліна. Це ні із чим не порівнянне задоволення й відпочинок. Правда, у квартирі ми камін ще жодного разу не палили.
Алан Володимирович, Ви брали участь у ремонті або повністю поклалися на фахівця?
Я повністю довірився дружині. У неї прекрасний смак. Незважаючи на те що Людмила значно моложе мене, нам подобається те саме: ми обоє обожнюємо, коли в будинку світле й просторо, любимо комфорт і чисті легкі кольори. Тому не було необхідності наймати дизайнера. Людмила сама придумала дизайн нашої квартири. А наш зять Олексій, чоловік моєї дочки від першого шлюбу, переніс ідеї Людмили на папір. Він художник і єдина людина, з яким дружина радилася при оформленні квартири.
Як?! А Ви? Ваші побажання враховувалися?
А я нічого не бажав. За весь ремонт був тут усього два рази. Я дуже невибагливий у побуті, до того ж я був на всі сто впевнений, що Людмила зробить всі так, що мені обов’язково сподобається. І не помилився.
Після ремонту квартира сильно змінилася?
Вона перетерпіла значні зміни. Спочатку це була стара четырехкомнатная квартира в 105 кв.м. Ми ж зробили з її трикімнатну. Завдяки чому візуально збільшили простір, а також створили просторий хол, де влаштували містку гардеробну.
У Вас панує мінімалізм. Вам подобається цей стиль або просто квартира ще не обжита?
Ми із дружиною, дійсно, не дуже любимо захламлять будинок усякої мелочевкой. Але й жити в голих стінах теж не збираємося. Як Ви вірно помітили, ця квартира просто ще не обжита. От навіть бра ще не всі повісили, проведення зі стін стирчать. Але все буде - просто, красиво й зручно. На вікнах у нас поки висять жалюзі. Причому незвичайні. Вони пропускають світло, але повністю приховують нас від зовнішнього миру. У швидкому майбутньому Людмила хоче повісити штори з органзы. У нас буде багато квітів. Дружина обожнює домашні рослини. У залі поставимо діжку з більшим гарним деревом. До речі, улюблені квіти Людмили - тюльпани - ростуть у нас у ванною. Ну, образно говорячи, ростуть. Вони зображені у всю стіну на кахлі.
На замовлення робили?
Ні, Ви знаєте, Людмила купила такий незвичайний кахель у магазині. Ми на замовлення тільки деякі меблі робили: шафу й галошницу в коридорі - і те лише тому, що не хотілося витрачати час на пошук меблів необхідного розміру.
А чим збираєтеся прикрашати стіни?
Картинами. У нас буде міні-галерея нашого зятя Олексія. Він дуже талановитий.
Алан Володимирович, яке місце в будинку у Вас саме улюблене? Звичайно в чоловіків це кабінет.
Може, комусь це здасться дивним, але в мене немає улюбленого місця у квартирі. А кабінет - це простий приміщення, де я працюю. Вся своя увага я направляю на внутрішню інтелектуальну роботу, а зовнішні фактори повинні просто не заважати. У мене в кабінеті коштують меблі, який уже 20 років. Я звик до неї, як до себе. Простий журнальний стіл, стілець, кушетка…
Перший раз бачу людини, що воліє зручному робочому кріслу, простий стілець…
Мені цілком комфортно на стільці. Якщо я працюю, то концентруюся на процесі. Крісла ж розслаблюють, вони створені для відпочинку, щоб відкинутися, “розпливтися” у ньому й ні про що не думати.
У Вас досить простора й дуже затишна кухня. Ви багато часу на ній проводите?
Це територія Людмили. Я тут тільки їм і курю.
Не боїтеся “закурити” свою світлу квартиру?
От цього не хотілося б. Квартиру на вулиці Корольова ми із сином так і закурили. Він, щоправда, зараз кинув, а я вирішив для себе, що буду курити взимку тільки під витяжкою на кухні, а влітку - на балконі. Благо витяжка потужна, і балкон просторий.
Скажіть, який Ви в побуті? Можете, наприклад, допомогти дружині посуд помити?
Можу. Але роблю це дуже рідко. Просто поки я зберуся, вона вже все сама помиє. Іноді допомагаю Людмилі ліпити пельмені. Обожнюю її готування. І всі наші друзі обожнюють. Багато хто спеціально приїжджають на пельмені, навіть беруть участь у процесі ліплення.
А де Ви влаштовуєте друзів, якщо вони залишаються на ніч?
У квартирі ніде. Отут тільки спальня, великий зал і кабінет. Гостьову кімнату ми не стали робити. Якщо гості приїжджають із ночівлею, то тільки на дачу. Там у нас просторий обжитої будинок, де всім вистачить місця.
Ви часто буваєте на дачі?
Ми там проводимо все літо, а взимку - вихідні. Там у нас живе помічниця, що стежить за будинком, годує нашого собаку. Здоровий пес, середньоазіатська вівчарка, їх ще називають туркменськими алабаями.
Злий?
Немає. Ви знаєте, тваринні такі, які їхні хазяї. І наш Акбар - найдобріший пес. Хоча живе в будці на вулиці, у будинок ми його не пускаємо. Ми з Людмилою дуже любимо тварин. Були в нас і дві кішки, причому дивна річ - обидві самі прийшли. Багато років тому ми справляли на дачі Новий рік, і раптом я чую у вікно тераси щось б’ється, звук, начебто хтось сніжки кидає. Відкриваю двері, а там кошеня - малюсінький, триколірний. Шмыг у будинок і оселився. Ця кішка прожила в нас багато років, поки від старості не вмерла. Схожа історія приключилася із другою нашою кішкою. І теж узимку. Ми знайшли її крохотулечкой у будці нашого алабая. Почули писк, подивилися, а там сіреньке кошеня з відмороженим хвостиком. Забрали, відігріли, і ця кішка теж прожила в нас не менше 16 років.
Алан Володимирович, Ви стали відомі завдяки телесеансам, під час яких ви лікували народ, “заряджали” лікувальною енергією воду, різні речі… Скажіть, а у Вашім житлі є “заряджені” Вами речі?
Я нічого не заряджаю. “Заряджати” - це неточний термін. Речі навколо мене просто стають мною. Усе, що ви тут бачите, аж до гвоздика, до чайної ложки - це все заряджено позитивною енергією, тому що це все - я. І навпаки: у мені є кожна із цих речей. Механізм моєї свідомості й усього організму влаштований так, що я, як губка, можу вбрати сутність будь-якого предмета, як би стати ім. Розумієте, мир єдиний: предмети, рослини, камені, тварини, люди… А раз він єдиний, виходить, у всім є все.
Алан Володимирович, Ви помнете будинок, у якому виросли?
Звичайно. Я виріс у Нижньому Кисловському провулку. Самий центр старої Москви. Наш будинок перебував на території колишнього монастиря. Його знесли й установили на його місці електростанцію, а два флигелька використовувалися під житло. Один з них називався “Обжорка” - там розташовувалася монастирська їдальня. От у цієї “Обжорке”, переробленої під коммуналку, я народився й виріс. Я жив там до 20 років разом з родителями й старшому браті.
Мріяли вирватися з коммуналки?
Немає. Я ніколи не задавав собі питання: чи влаштовує це мене, як я живу. Не задавав, тому що всі жили так: загальна кухня, купа народу… Під час радянської влади нас усіх змусили жити в дуже малих обсягах, і вже значно пізніше я зрозумів, що це протиприродно. Адже навіть риба в маленькому ставку не росте великий. І я дуже радий, що зміг забезпечити гідним житлом свою родину.