Будинок ресторатора Степана Михалкова на Николиной Горі - це сміливе змішання стилів і культур. Загальна тенденція не обійшла й кухню-їдальню - центральне місце будинку. І при всій цій еклектиці Степанові вдалося зберегти дух стародавньої російської садиби й традиції своєї родини
Меблі на кухні Михалкова виконана в стилі п’ятидесятих: закруглені форми, непомітні тони, матові вітрини. Уздовж однієї стіни - робоча частина із плитою й мийкою; з боків - кілька шаф з безліччю шухлядок і поличок, явно функціональних. У середині - обробний стіл з вишні зі спеціальним пластиковим покриттям, на якому не залишається слідів від ножа. Одним словом - робоча кухня.
- Ці меблі італійської фірми «Шик» ми купили дев’ять років тому, - розповідає дружина Степана Алла, - і вона виявилася дуже практичною. Та й смотрится дотепер актуально. Мені дуже подобається плита - більша, із блоком мийок з нержавейки для овочів і посуду: і готовити зручно, і за поверхнею доглядати легко. Циліндрична витяжка над плитою тільки здається маленької, але насправді вона потужна. Високі стільці до обробного стола - з тої ж колекції. На жаль, ми замовили тільки два - у той час родина була невеликий, а тепер троє наших дітей б’ються за право на них сидіти.
- Кухню оформляв дизайнер?
Алла: Ні, ми просто вибрали модель, що сподобалася, і Степан сам скомпонував полки і ящики так, як йому хотілося. Я повністю довіряю його художньому чуттю. Він уже багато років займається інтер’єрами, підбирає меблі й різні дріб’язки для будинку й для ресторанів.
Степан: Коли ми купували ці меблі, будинок виглядав інакше. Він був більше «сільським» - побудований із бруса, оброблений вагонкой. Після ремонту дерев’яні балки сховали в короби, стелю закрили дерев’яними панелями, сіро-зелена підлога замінили дубовою дошкою, а стіни перефарбували в тон колон при вході. Але кухня й зараз смотрится природно. Вона споконвічно планувалася в єдності з їдальні, і цей загальний простір залишився. За столом збираються гості, щось стоїть на плиті, щось сервірується на обробному столі… Кухня виходить живий. Її заходи мене не бентежать - навпаки, залучають. За прорізом праворуч раніше був чорний хід, а тепер ми це приміщення додали до площі кухні. Поставили там холодильник, потім другий такий же й ще один зі скляними дверима, що я використовую як винну шафу. Він такий зручний, що всі норовлять поставити в нього й інші продукти. Перед вашим приїздом довелося забирати торти.
- И яке вино в цій шафі саме коштовне?
- «Марморето» 2001 року. Великий італійський виноробний будинок попросив мене зробити до нього етикетку - у вигляді копії афіші мого діда Олександра Вертинского, що була надрукована в десятих роках минулого століття. Тому мені так дорого це цілком звичайне тосканское вино… Стелаж напроти холодильників я спроектував сам: хотілося, щоб він був в одному стилі - прованському - із французьким комодом. Усі думають - це один гарнітур. Раніше тут завжди стояли ослони й стільці - на них ми клали привезені продукти. І мені здалося логічним зробити стелаж - з висувними ящиками для дріб’язків і широкою поверхнею, на яку можна не тільки що-небудь ставити, але й використовувати для сервіровки або навіть готування їжі. А у верхній частині стелажа ми зберігаємо великогабаритний посуд - блюда, каструлі, чани для варення.
- Степан, самі готовите?
- У нашій родині чоловіка рідко цим займаються. Тато (актор і режисер Микита Михалков. - М.Н.) може щось приготувати лише на полюванні; я теж спец тільки по шашликах. На кухні в нас повновладна господарка - мама (акторка Настасія Вертинская. - М.Н.). Готовить вона разюче. Училася в моєї бабусі по батьку, Наталі Петрівни Кончаловской, і у своєї мами - Лідії Володимирівни Вертинской-Циргвава. Ці дві жінки блискуче знали французьку, грузинську й росіянку кухні. Мама, наприклад, робить паску зі сметани по стародавньому рецепті - м’яку, жирну, але не важку для шлунка. Вона кожні вихідні в плити: готовить сациви, м’ясні пироги, запечену баранячу ногу, телятину… Один мій друг завжди приїжджає до нас із північною рибою типу муксуна або нельми. Вони разом з мамою довго радяться, а потім мама закладає рибу в духовку або ще яким образом чаклує над нею, але в кожному разі виходить незвичайно смачно.
- Яким-небудь сімейним рецептом не поділитеся?
- Немає - тому що не знаю. Ви краще запитаєте в мами! Правда, у неї є така особливість… Вона із задоволенням розповідає, що і як робиться, але забуває згадати одну маленьку деталь - і блюдо виходить не таким, як у неї. Мама говорить, що помиляється випадково. Але я думаю, вона просто не хоче розкривати свої секрети. До речі, у мене один шеф-француз із «Ванілі», замішуючи соуси, завжди відвертався від кухарів, щоб вони не довідалися всіх тонкостей готування.
- Скільки у вас зараз ресторанів?
- Чотири: «Ванілі», «Вертинский», «Снобс» і «Вітерець» на Рублевке. «Снобс» зараз переробляється - там буде ресторан «Кэжуэл». Сподіваюся, відвідувачів зацікавить і наступний проект - гастрономічний індійський ресторан «Агни».
- А що цікавого відбувається на вашій власній кухні?
Степан: Звичайне життя, як в усіх. Часто приходять гості. Усі збираються за величезним російським розсувним столом ХIХ століття - його мама знайшла в когось на старій дачі в Кратове. Такий стіл завжди був у заміському будинку в бабусі й батька. Стільці звичайні ресторанні, як в «Ванілі». Чохли на них можна міняти. По обох сторони від стола - два сучасних полинезийских або індонезійських буфети з тику, там зберігається посуд. Блюдо стародавнє, мені приятель-антиквар подарував, а тарілки - сучасні китайські, під старовину. Але головний предмет у цій зоні - жовтогарячий абажур з мідними деталями. (Такий у нашій родині завжди був символом єднання.) Його купили в антикварному салоні, і був він досить старим. Ми зшили нову тканеву основу, замовили копію стародавньої бахроми й замінили білі плафони, що нагадували про метро, на жовті - привезли із Франції. А влітку застілля переносяться в сад. Для цього в нас є спеціальна зона - під навісом, з каміном і мангалом. Там я завжди роблю шашлики або готовлю на грилі рибу, м’ясо й овочі.
Алла: Хоча самі ми останнім часом воліємо вечеряти в ресторанах.
- З росіян найкраще в «Вітерці», - авторитетно радить шестирічний Вася.
- Що ж тобі там подобається?
- Велике дерево, рулетик, «Пташине молоко» і шашличок!