Їдальня, як ми її собі представляємо, - у вигляді просторої кімнати, де вся родина має можливість пообідати й посидіти з гістьми за святковим столом, - виділилася в особливе приміщення досить пізно.
Це, звичайно, не означає, що колись трапезі приділяли мало увагу, їли на ходу й де потрапило. Суспільна трапеза завжди й скрізь, будь те палац короля або проста селянська хата, була врочистим, дуже важливим ритуалом. Не стільки весела гульня, скільки жертва вищим силам, єднання із громадою, борг перед суспільством. Були часи, коли шикануть перед гістьми ставало головною метою й основним заняттям у житті вищого світла. Звані аристократичні обіди й гулянки проходили в кращому й самому більшому приміщеннях, а де клімат дозволяв, і зовсім на свіжому повітрі. Де б це не відбувалося, весь простір навколо прикрашалося в міру сил і можливостей хазяїна, боявшегося в бруд особою вдарити, що желали блиснути статком. Виносилися кращі килими, розкішні тканини, діставалися дорогоцінні посудини, використовувалися найкрасивіші меблі, що у звичайні дні намагалися не торкати. Крісла, стільці або лави застелялися ошатними покривалами.
Можна пробігтися по різних епохах, але їдальні як такий ми там не побачимо аж до кінця XVIII століття. Все це були зали для багатолюдних бенкетів, а не затишні обідні кімнати для своєї родини. Стародавні греки, як відомо, на своїх обідах - симпосиумах лежали на широких лежанках - клині. Античне ложе для трапези на високих фігурних ніжках мало підняте узголів’я, часто прикрашене головою коня. Ложа покривалися килимами й подушками, на кожному містилося по двох-трьох людини. Дев’ять таких клині встановлювалося по периметрі андрона, приміщення для бенкетів. Середня частина підлоги була заглублена й выложена мозаїкою. Тут розставлялися столики із частуваннями, які виявлялися нижче клині. Їли руками, а при зміні блюд руки обмивали. До неподобства не напивалися. Правда, недоїдки кидали відразу на підлогу. У римському будинку приміщення для трапез називалося триклинум.
У середньовічному замку бенкетували в головному залі, де на помосту ставився стіл для сеньйора і його родини. Васали й слуги сідали за довгий стіл, розташований нижче. Тут же після бенкету укладалися спати, тільки в хазяїв були свої покои. Меблі були рідкістю, стіл установлювали на козлах. Стільці й крісла призначалися лише королівським особам.
Російські люди в допетровські часи бенкетували за своїм звичаєм. Багат і родовиті спеціально будували столові хати. У будинку місця не вистачало, навіть у царських теремах було небагато покоев: передня, хрестова, кімната або кабінет і спальня. У їдальні, побудованої для царя Олексія Михайловича в 1662 році, стеля був прикрашений розписом, що зображував “звездотечное небесний рух, дванадцять місяців і бігу небесні”.
Подібні “астрономічні” картини, здається, були характерним сюжетом для стельових розписів столових палат. У їдальні В.В. Голіцина (1698 р.) на подволоке були також написані перегони небесні. У середині було сонце із променями, визолоченими сухозлітним золотом, навколо - знаки зодіаку й планети, збоку посріблений місяць. Від сонця на залізних прутах звисало біле кістяне панікадило з п’яти поясів, по вісьмох свіч на кожному. “Кімната, призначена для бенкету, заздалегідь убиралася, устелялася килимами; на вікнах висіли завіси, на карнизах клали наоконники, постилали на столи й крамниці ошатні скатертини й полавочники, заправляли свічі в панікадила й уставляли поставець посудою. Столи встановлювалися уздовж стін перед крамницями, а якщо було багато гостей, те й рядами; місце під образами в куті було для хазяїна, що давав бенкет”, - писав Н.И. Костомаров. За стіл всідалися в шапках, згідно своєму званню. Почесне місце - по праву руку від хазяїна. Жінки сиділи окремо. Починали із хліба. Хазяїн сам простягав гостям шматочок хліба із сіллю, що служило символом згоди.
Їли звичайно по двох людини з одного блюда. У багатому будинку із приладів подавали срібні ложки, ножі були, але їхнім гостям не пропонували, страва приносили вже розрізаним. Могли покласти двозубі качани, але часто про їх забували. Але от що обов’язково ставили на стіл - так це солоницу, уксусницу й перечницю, іноді гірчичницю. Серветок не було, руки обтирали рушником або попросту краєм скатертини. Іменитим гостям подавалося опричне, тобто особливе частування. Бенкети тяглися з полудня до вечора й довше. Їли й пили до знемоги. Напоїти гостя до безпам’ятства вважалося справою честі. Однак народ не балували. Простому люду дозволялось варити брагу лише по більших святах.
У патріархальні часи Московської Русі побут знаті не настільки разюче відрізнявся від способу життя простого люду, як стало після Петра I. У селянському житлі стіл був важливою частиною будинку. Він уподібнювався престолу або вівтарю, а хліб, що лежить на ньому, - жертві. Зі столом було зв’язано багато прикмет і звичаїв. Уважалося гріхом стукати по столі, за яким їдять. Говорили: “Не бий стола, стіл - божа долоня”. На стіл клали хліб, освячені в церкві свічі й свята вода. Існувало й таке прислів’я: “Хліб на стіл, так стіл - престол, а хліба ні шматка - так і стіл дошка”. Ключі на столі - до сварки. Негожо дозволяти бігати по столі кішці, курці або малій дитині, а також класти туди шапку.
Стіл гойдається - погана прикмета: чекай смерті хазяїна. В особливих випадках стіл покривали скатертиною. Під час весільного бенкету скатертина стелили навиворіт, щоб не було псування на молоді. Наречена тягла за собою стіл до самого порога, щоб і подружкам заміж скоріше. При важких родах стіл висували на середину й обводили навколо породіллю. Може, тому, що росіяни так почитали цей предмет, і приміщення, де їли за столом, назвали їдальні, а не як в Англії - обідньою кімнатою?
Але повернемося в Європу, звідки й у Росію доносилися модні віяння. Тут до XVIII століття почали позбуватися від варварських звичаїв, у побуті поширюється галантність і вишуканість обстановки. Масивні дубові столи заміняються більше легкими й витонченими. У середині століття аристократи, бажаючи прийняти їжу, наказували слугам розмістити в одній з кімнат столи з відкидними дошками. Коли нестаток у столі відпадав, його складали й приставляли до стіни. Наприкінці XVIII століття для трапези стали виділяти спеціальну кімнату. Отут-Те й починається історія їдальні. Незабаром dinning room зробилася невід’ємною частиною європейського будинку. Незабаром було налагоджене виробництво меблів для їдальні. Популярні круглі, овальні столи із червоного або рожевого дерева, звичайно на кручений ніжці.
Зустрічаються й прямокутні столи на чотирьох ніжках. Знавці радили: при покупці обіднього стола потрібно не поспішати, а посидіти за ним, переконатися, що стіл зручний, має підходящу висоту й цілком стійкий.
На початку XX століття з’явився сервант зі стійкою, у якому ящики розташовувалися по обидва боки від центральної секції. Сервант став вместительнее й перетворився у вітрину для фамільного срібла. Від підвісних шафок відбувся такий зручний і затишний предмет обстан ніжках. Знавці радили: при покупці обіднього стола потрібно не поспішати, а посидіти за ним, переконатися, що стіл зручний, має підходящу висоту й цілком стійкий.
Накривали на стіл за допомогою сервировочного столика з мармуровою або дерев’яною стільницею й двох стійок. В одній перебувала металева ємність для обмивання посуду, в іншій - відділення, оббите залізом, де на розпечених вугіллях містилося блюдо з гарячою їжею. На кришки стійок ставилися контейнери зі столовими приладами, під столом перебував погребец із винами. Пізніше, коли їдальні стали менше, стійки й сервировочный столик був об’єднаний в одному предметі - серванті, у якому були глибокі ящики й центральне відділення для столових приладів. Збереглася й металева ємність, тепер у ній прохолоджували провина, наповнюючи холодною водою або льодом. Щоб спускати воду, у погребце робили отвір із пробкою. У деяких стародавніх сервантах можна виявити ще більш оригінальні пристосування: в одному відділенні був вмонтований стульчак для нічного горщика. Коли дами залишали приміщення, чоловіки мали можливість не відволікатися від світського спілкування, використовуючи наявні “зручності”. Слуги пізно вночі забирали сліди гулянки.
У розпал дружньої пиятики наступала настав час звільнитися не тільки від жінок, але спровадити й прислугу. Для цього випадку придумали “німого офіціанта” - підставку із двома-чотирма поличками, іноді відкидними, на які виставлялися напої, сири, десерт. Ще наприкінці XVIII століття з’явилися набори маленьких столиків для напоїв “квартет”, що засувалися один під іншою. Мода на послеполуденное чаювання викликала до життя ще кілька елегантних предметів обстановки. Але це вже інша історія, що не обов’язково відбувалася в їдальні.
На початку XX століття в більших квартирах із чотирьох - восьми кімнат їдальня й кухня перебували далеко друг від друга: перша - ближче до парадного входу, друга - до чорних сходів. Удосконалення кухонного встаткування, що дозволило позбавити й це підсобне приміщення від чаду, бруду й неприємних заходів, створило умови для з’єднання їдальні й кухні в одному просторі. Готування їжі відтепер перестало відволікати господарку від спілкування з гістьми й домочадцями.